РОЗУМІННЯ БОГА В ІСЛАМІ ТА ХРИСТИЯНСТВІ

 

Інтерес до ісламу в мене виник під час вивчення космологічного аргументу, що свідчить на користь особистісного творця всесвіту. Ранні християнські коментатори Арістотеля, які жили в єгипетському місті Олександрії, розробили цей аргумент у відповідь на вчення Арістотеля про вічність світу. Вони прагнули показати, що у всесвіту був початок, і що він виник завдяки позамежному творцю.

Ісламські богослови познайомилися з цим аргументом, коли у восьмому столітті мусульмани захопили Північну Африку, і, завдяки розвитку ісламської апологетики, до середньовіччя він набув повноцінної форми. Оскільки іслам зробив величезний внесок у розвиток цього аргументу, я вирішив назвати цей космологічний аргумент – Калам. Слово «калам» має арабське походження і використовується в ісламському богослов'ї. Я вважаю, що це вагомий аргумент на користь існування Бога, і він добре мені послужив у донесенні Євангелія мусульманам.

Мусульманське богослов'я мені стало ще цікавіше, коли я почав працювати над докторською дисертацією з богослов'я в Мюнхенському університеті Німеччини, і я вибрав іслам як одну з моїх додаткових дисциплін. У той час я навіть не міг уявити, що це колись стане предметом інтересу широкої публіки.

Після відомих подій 11 вересня 2001 року іслам захопив увагу західного суспільства, і люди почали ставити питання про мусульманство все частіше, тому що тероризм ісламських екстремістів почав поширюватися по всьому світу. Люди почали дізнаватися про іслам більше – і в мене з'явилася природна причина торкнутися теми подібностей та відмінностей між ісламом та християнством. Робота, яку я пропоную вашій увазі, присвячена різниці концепцій Бога в Корані та Біблії.

Питання, відповіддю на яке і є це дослідження, це, швидше, «чиє розуміння Бога є істинним:  християнське або мусульманське», ніж просто «в чому між ними різниця». Однак, у наш час, коли всі прагнуть «релігійної толерантності», ставити під сумнів істинність якоїсь із світових релігій вкрай політично некоректно. Адже всі релігії мають бути однаково правдивими? Чи все ж ні?

Щоб почати відповідати на це питання, потрібно розглянути ближче «релігійну толерантність», яку сьогодні практично бездумно прийняло багато людей, і переконатися, що вона логічно неспроможна. «Релігійна толерантність» внутрішньо суперечлива і тому не може бути істинною, позаяк всі релігії наділяють Бога, або богів, дуже багатьма, часто – взаємно суперечливими атрибутами, і всі вони не можуть бути істинними одночасно. Зокрема, розуміння Бога в ісламі та християнстві відрізняється настільки сильно, що ці обидві віри не можуть бути вірними одночасно. В ісламі та в християнстві є цілком протилежні доктрини про те, яким є Бог насправді. Наприклад, християни вірять, що Бог – триєдиний, тобто, що існує один Бог у трьох особах, які ми називаємо Отцем, Сином та Святим Духом. Мусульмани відкидають як цю доктрину, так і все вчення, що пов’язане з цим. Вони вірять, що Бог є єдиною особою. Обидва погляди не можуть бути одночасно істинними, тому що вони протилежні. Заради справедливості слід зауважити, що вони можуть бути обидва хибними: можливо, мають рацію буддисти і Бог безособовий – але, як мінімум, християнство та іслам не можуть бути одночасно вірними. Тому частина роботи з аналізу протилежних тверджень ісламу та християнства буде присвячена оцінці відмінностей у розумінні Бога.

Спочатку ми разом розглянемо основні моменти в критиці ісламом християнського Бога, а потім критично проаналізуємо мусульманське розуміння Бога і спробуємо розібратися в адекватності обох точок зору.

Отже, давайте згадаємо християнське розуміння Бога і дізнаємося, чому мусульмани вважають його раціонально неприйнятним. Наприклад, християни вірять, що Бог є:

·       всемогутнім;

·       всезнаючим;

·       абсолютно святим;

·       вічним;

·       нематеріальним (духовним);

·       творцем.

Із цими атрибутами (або властивостями) Бога мусульмани погодяться. І це не дивно, оскільки іслам, історично кажучи, є відгалуженням іудео-християнської релігійної традиції. Тому наше розуміння того, яким є Бог насправді, все ж у певних моментах подібне.

Основне заперечення, яке висуває іслам проти християнського розуміння Бога, стосується вчення про Трійцю. Християни вірять, що Ісус Христос є Сином Божим, який розділяє одну божественну природу з Богом-Отцем. Мусульмани відкидають це вчення, тому що вони вважають, що прийняття такого вчення є гріхом, який вони називають «ширк». Гріх цей полягає в уподібненні чогось до Бога. Оскільки Бог вважається незрівнянним або таким, який не має рівних собі, у Нього не може бути Сина. Таким чином, Коран засуджує як «невіруючого» будь-кого, хто вважає, що у Бога є Син, і визначає його долю після смерті – у пекло за таке блюзнерське твердження. У Корані говориться:

«Iстинно, невiруючi тi, якi говорять: «Воiстину, Аллах — це Месiя, син Мар’ям!». Воiстину, тi, якi додають Аллаху рiвних — заборонив Аллах їм сади раю, будуть у пеклi вони! I не буде у неправедних помiчникiв!» (Коран 5:72).[Прим. пер.: тут і далі Коран цитується українською в перекладі М. Якубовича (Стамбул, 2018)]

На жаль, засудження Кораном доктрини Трійці ґрунтується на явному нерозумінні автором Корану цієї доктрини. Коротко торкнемося історії: у текстах ранніх християнських авторів було лінгвістичною нормою називати Марію «матір’ю Божою», бо вона народила Ісуса Христа. А того, хто знайомий із богослов'ям ранніх отців церкви недостатньо глибоко, такий вислів, як «матір Божа», майже гарантовано введе в оману. Отці Церкви використовували це словосполучення, щоб наголосити на тому, що Ісус, народжений Марією в людській природі, мав також і божественну природу.

Марія не була причиною Божественної природи в Ісусі Христі; проте Марію можна назвати «матір'ю Божою», оскільки Христос мав божественну природу. Але Мухаммед, як відомо з Корану, вважав, що християни вірили у Трійцю, яка складається з Бога-Отця, Марії та їх спільної дитини Ісуса. Не дивно, що він відкинув таку сміховинну доктрину, як богохульну. Нерозуміння Мухаммедом Трійці видно із цих уривків Корану:

«I коли сказав Аллах: «О Iсо, сину Мар’ям, чи говорив ти людям: «Вiзьмiть мене й матiр мою за двох богiв нарiвнi з Аллахом» (Коран 5:116 (перша частина))

«Творець небес i землi, як може мати Вiн дитину, коли не має дружини? Вiн створив кожну рiч i Вiн – про кожну рiч Знаючий!» (Коран 6:101)

«Iса сказав: «Преславний Ти! Не говорив я того, на що не маю права. Якби я таке й сказав, Ти б це напевно знав. Ти знаєш те, що в менi, а я не знаю того, що в Тобi. Воiстину, тiльки Ти знаєш потаємне!» (Коран 5:116 (друга частина))

Вчення, яке відкинув Мухаммед (а саме: що в Бога-Отця має бути людська жінка, щоб народити сина, і цим трьом повинні поклонятися як богам), буде також відкинуто і будь-яким християнином. Згідно з Біблією, Ісуса називають Сином Божим, тому що в Нього немає людського батька, але Він був чудесним чином зачатий від діви. У Євангелії від Луки ангел каже Марії:

«І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!» (Луки 1:35) [тут і далі Біблія цитується українською в перекладі І. Огієнка, 1962]

Іронія полягає в тому, що Коран підтверджує непорочне народження Ісуса! В оповіданні з Корану ми читаємо:

«Вiн вiдповiв: «Воiстину, я тiльки посланець Господа твого й маю дарувати тобi пречистого хлопчика!» Вона сказала: «Як може бути в мене хлопчик, коли жоден чоловiк не торкався мене й не була я блудницею». Вiн сказав: «Так станеться, бо сказав те Господь твiй. Це легко для Нього!» I Ми зробимо його знаменням для людей та милiстю вiд Нас. Цю справу вже вирiшено!» (Коран 19:19-21)

Після цього Марія зачала Ісуса. Тому жоден мусульманин не може заперечити того, що Ісус є Сином Божим у сенсі Його дивовижного зачаття. Отже, якщо вчення про Трійцю не є карикатурою, яку справедливо відкинув Мухаммед, тоді що це? Це вчення про те, що один Бог містить у Собі трьох осіб! Це не просто суперечливе твердження, ніби «три бога – це один бог» або «три особи – це одна особистість». Тоді це була б просто нелогічна дурниця. У тому вигляді, в якому ми це зустрічаємо в Писаннях, це є твердженням, що одна сутність, яку ми називаємо Богом, складається з трьох осіб. Це не менш логічно, ніж говорити, що одна геометрична фігура, яку ми називаємо трикутником, складається із трьох кутів. Три кути в одній фігурі; три особи в одній сутності!

Хороший спосіб зрозуміти це – уявити, що біблійний Бог має не один, а три центри самосвідомості. Людина є істотою з єдиною самосвідомістю, а Бог, згідно з Біблією, є істотою з трьома центрами самосвідомості. Ці три особи рівносильні один одному у всемогутності та божественності, але ми називаємо їх Отцем, Сином і Святим Духом через різні ролі, які вони відіграють щодо нас. Отець – це особа, яка посилає Сина на Землю. Син – це особистість, яка приймає людську природу і втілюється як Ісус із Назарету. Святий Дух – це особа, яка займає місце Христа, доки Христос не повернеться.

Хоча ця доктрина може бути дивною для мусульман, але якщо її викласти досить зрозумілим сучасній людині чином, то в ній не виявиться нічого раціонально неприйнятного. Це логічно послідовна доктрина та її узгодженість раціонально заперечити не можна.

Насправді я хотів би закінчити своє перше твердження, запропонувавши аргумент на користь того, чому правдоподібно вважати, що Бог є Триєдиним.

Почнемо з розгляду такого постулату: Бог є найбільшою мислимою істотою. Якби ви могли подумати про щось більше, аніж Бог, тоді те, про що ви подумали б, було б Богом! Кожен мусульманин, який гине з криком «Аллах Акбар!» на своїх устах погоджується з цим пунктом: Бог – найбільша істота, яку можна було б собі уявити.

Як найбільша можлива істота, Бог має бути досконалим. Якби Бог мав якусь недосконалість, тоді Він не був би найбільшою можливою істотою. Також досконала істота має бути люблячою істотою, тому що любов – це моральна досконалість: любов краща за відсутність любові, так само як і існування краще за неіснування. Отже, Бог має бути абсолютно люблячою істотою.

За своєю природою любов прагне віддати себе іншому. Любов віддає щось іншому, а не замикає цикл на собі. Отже, якщо Бог – той, хто абсолютно любить за Своєю природою, то Він повинен жертвувати Собою через любов до іншого. Але хто цей «інший»? Суб'єктом Божої любові не може бути будь-яка створена особистість, тому що творіння – це продукт вільної волі Бога, а не наслідок Його природи.

Атрибут досконалості Божої любові стосується природи Бога і Його здатності до прояву любові, а не його здатності до створення. Бог обов'язково любить, але не обов'язково творить. Таким чином, ми можемо уявити внутрішньо узгоджений, логічно несуперечливий можливий світ, в якому обов'язково є абсолютно люблячий Бог, а створені особистості не обов'язкові. Взагалі, створеними особистостями не можна обгрунтувати досконалу любов Бога, оскільки сучасні наукові дані свідчать, що створені особистості існували не завжди. Через те, що Бог є вічно люблячим, створених особистостей тут недостатньо. З цього випливає, що той інший, на кого неодмінно спрямована любов Бога, має бути всередині самого Бога.

І, навпаки, згідно з ісламом, Бог – це особистість, яка не поділяє свою любов ні з ким іншим. Він зосереджений, по суті, лише на собі. Такий Бог не може бути найдосконалішою істотою. Тому ми, християни, вважаємо, що Бог не є поодинокою ізольованою особистістю, як заявляє іслам; скоріше Бог – це множинність особистостей, як заявляє християнське вчення про Трійцю. Таким чином, цілком раціонально стверджувати, що Бог – це тріада особистостей, яка перебуває у вічних саможертовних стосунках, повних любові. Оскільки Бог за Своєю природою любить, вчення про Трійцю є більш правдоподібним, ніж будь-яке унітарне вчення про Бога, таке як іслам. Чому? Тому що якщо Бог досконалий, то має атрибут досконалої любові.

У цій частині міркувань ми приходимо до висновку, що класичне мусульманське відкидання християнського розуміння Бога засноване на рішучому нерозумінні вчення про Трійцю і що, у правильному її викладі, доктрина про Трійцю не лише є раціонально незаперечною, а й цілком правдоподібною. Отже, раціональність і узгодженість християнського вчення про Бога заперечити не можна.

Тепер розглянемо моє друге твердження про те, що мусульманське розуміння Бога раціонально є неприйнятним. Зверніть увагу, ця заява – не спроба когось принизити або утнути сварку. Що я маю на увазі – це в мене є причини вважати, що в ісламському розумінні Бога є серйозні невирішені проблеми, і це дозволяє мені вважати їхню концепцію нераціональною. Ми обговоримо щонайменше один такий конфлікт: розуміння Бога в ісламі морально неповноцінне.

Я вже наводив приклади, що показують згоду мусульман і християн про те, що Бог за визначенням є найбільшою можливою Істотою, і що Він також є всемогутнім, всезнаючим, всюдисущим. Послідовно також і те, що найбільша мислима істота має бути морально досконалою. Це означає, що Бог має бути люблячою і милостивою істотою. Тому Бог, як досконала істота, має бути вселюблячим.

І це саме те, що підтверджує Біблія. Наприклад, у ній є такі уривки:

«Бог є любов! Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи». (1 Івана 4:8; 10)

«А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Римлянам 5:8).

Ісус проповідував про безумовну любов Бога до грішників. Ми знаємо про це з притч – про блудного сина, або про втрачену вівцю. Також це підтверджується тим, що Він не цурався їсти з «митарями та грішниками» за одним столом. Так само варто навести в приклад і Його вислови, зокрема, з нагірної проповіді:

«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?

І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Матвія 5:43-48)

Любов Небесного Отця є неупередженою, універсальною і безумовною. Але такий опис Бога явно контрастує з тим, як описує Бога Коран! Я думаю, що ви ніколи не зустрінитеся з цими цитатами з Корану ні в засобах масової інформації, ні від державних службовців, ні від відомих людей, бо вони не наважаться сказати таке. Вони не можуть ризикувати, тому що сотні мільйонів мусульман сприймуть цитування цих аятів як нападки в бік ісламу. Але чесність змушує мене говорити відверто і без ворожнечі, що Бог Корану не є тим самим Богом, який відкритий нам Ісусом. Згідно з Кораном, Бог не любить грішників. Як барабанний бій, це неодноразово підкреслюється на сторінках Корану, ритмічно і послідовно. Просто оцініть ці уривки:

«Аллах не любить невiруючих!»(3:32)

«Аллах — ворог невiруючих!» (2:98).

«Аллах не любить зрадникiв!» (8:58).

«Він не любить марнотратців!» (6:141)

«Аллах не любить порушникiв!» (5:87).

«Аллах не любить зухвалих i гордих»(4:36).

«Аллах не любить нечестивцiв!» (3:57).

«Аллах не любить кожного невiруючого та грiшника!» (2:276).

Знову і знову Коран заявляє, що Бог не любить тих людей, про яких Біблія говорить, що Бог так їх полюбив, що послав за них на смерть Свого Сина! Це може здатися парадоксальним, адже Коран також називає Бога і «Ар-Рахмані», «Ар-Рахім», що означає «Милостивий», «Милосердний», але тільки доти, доки ви не побачите, в чому полягають ці «Милість» та «Милосердя». Згідно з Кораном, розраховувати на милість можна тільки якщо ви старанно віритимете і робитимете багато хороших вчинків:

«Дiйте, i побачить вашi вчинки Аллах» (9:105).

«Тi, якi увiрували, творили добрi справи, звершували молитву i давали закят, матимуть винагороду у Господа їхнього» (2:277).

«Вiддадуть кожнiй душi сповна за те, що вона собi здобула» (2:281).

Згідно з Кораном, Божа любов призначається лише для тих, хто її заслужив. У ньому написано:

«Тих, якi увiрували й робили добрi справи, Милостивий надiлив любов’ю» (19:96).

Отже, Коран запевняє нас у Божій любові до богобоязливих і доброчесних, але на грішних і невіруючих ця любов не поширюється. Таким чином, в ісламському уявленні Бога Він не є вселюбним! Його любов ставить умови. Мусульманський Бог любить лише тих, хто спершу полюбить його. Його любов не перевищує тої любові, яку, як говорив Ісус, мають навіть збирачі податків і невіруючі грішники.

Що б ви подумали про батьків, які б сказали своїм дітям: «Виконуйте всі наші вказівки та відповідайте нашим стандартам; тоді і тільки тоді ми вас любитимемо»? Вам, напевно, доводилося зустрічати батьків, які вимагають від своїх дітей, щоб ті досягали їхньої любові, тож ви повинні знати, які емоційні шрами від цього залишаються. Як ви вважаєте, чи є адекватним уявлення про Бога, любов якого не безумовна?

Як найбільша мислима Істота, найдосконаліша Істота, джерело всієї доброти і любові, Божа любов повинна бути безумовною і неупередженою. Отже, розуміння Бога в ісламі мені видається морально неспроможним. Тому я не можу прийняти такого Бога на розумних підставах.

Безперечно, ця різниця між Небесним Батьком і Богом Мухаммеда найяскравіше виявляється в тому, як християнам і мусульманам наказано ставитися до невіруючих.

Ісус постановив, що Його послідовники повинні любити невіруючих, як Бог, навіть якщо вони є нашими ворогами. Ставлення і вчення Мухаммеда зовсім відрізняється від цього. На початку своєї кар'єри, коли він сам був у переслідуваній меншості, Мухаммед дуже позитивно ставився до юдеїв і християн, яких він називав «Людьми Книги» через їхню прихильність до Біблії. Він вважав, що як тільки євреї зрозуміють його послання, вони охоче звернуться до ісламу. Фрагменти Корану раннього періоду життя Мухаммеда щодо юдеїв та християн досить позитивні.

Але оскільки згодом юдеї не тільки не почали звертатися до ісламу, а стали чинити опір вченню Мухаммеда, він ставав більш жорстоким стосовно них. Коли Мухаммед набув політичної та військової сили, то колись переслідуваний пророк перетворився на безжального політика. Він став переслідувати юдеїв у Медині, де був його штаб: він їх або вбивав, або виселяв. У 627 році, після невдалої атаки арабською армією на це місто з Мекки, Мухаммед оточив у Медині сотні юдейських сімей. 700 євреїв були віддані мечу, а їхні дружини та діти – продані в рабство.

Мухаммед вирішив, що роздроблені арабські племена об'єднати буде найпростіше у процесі загарбницької діяльності. Тому він обрав Сирію та Ірак як перші жертви. Водночас він повністю скасував усі вказівки щодо захисту невіруючих. Він наказав знищувати тих, хто не підкоряється ісламу. Дев'ятий розділ Корану говорить про цей період життя Мухаммеда. У ньому йдеться про те, що протягом чотирьох місяців язичницькі багатобожники повинні залишатися в спокої. А після цього видається наказ, від якого холоне в серці:

«А коли минуть забороненi мiсяцi, то вбивайте багатобожникiв, де б ви їх не знайшли, берiть їх у полон, оточуйте їх i влаштовуйте проти них рiзнi засiдки; але якщо вони покаються, будуть звершувати молитву й давати закят, то  стануть вашими братами по вірі» (9:5; 11).

Не тільки язичники, але навіть юдеї та християни, колись шановані люди Книги, також потрапили в немилість Мухаммеда. Ті, хто не скорилися, також мають бути винищені. Глава 9 продовжує повеління мусульманам:

«Борiться з тими з людей Писання, якi не вiрують нi в Аллаха, нi в Останнiй День, якi не забороняють того, що заборонив Аллах i Його Посланець, якi не коряться iстиннiй релiгiї, поки вони не платитимуть власноруч данини й не будуть приниженi» (9:29).

Цей розділ засуджує найрішучішим чином будь-якого мусульманина, який відмовляється вступати в бій:

Аллах «скарає вас болiсною карою та замiнить вас iншим народом» (9:38-39).

Мусульмани, які відмовилися вступати в бій, будуть вражені або Аллахом, або безпосередньо, що зловісно, – руками вірних мусульман, які не відмовилися битися. У 9:52 описана сцена, коли ті, хто сумнівається, запитують «Невже ви чекаєте…?». І їм відповідають: «i ми почекаємо». Причому тим, хто вступає до Божої священної війни, обіцяно або перемогу, або мучеництво (9:52). Тих, хто гине за Божу справу, обіцяний рай чуттєвих насолод: зелені сади з поточними водами, шовкові ложа, рясне вино та хтиві, темноокі діви для задоволення.

Це останні вказівки щодо невіруючих, які можна знайти в Корані. Незабаром після цього Мухаммед помер у 632 році, так і не встигнувши здійснити своїх планів щодо нападу на сусідні країни. Ці напади було здійснено його наступниками. 633 року ісламська армія захопила Персію; 635 року впав Дамаск; 638 року був підкорений Єрусалим; в 649 році було взято Єгипет, і іслам продовжив ходу прямо через Північну Африку, аж до Атлантичного узбережжя.

Виховані демократичними, ліберальними цінностями, люди на Заході схильні вважати, що ці цінності, мабуть, сповідуються усіма релігіями по всьому світу. Американські посадовці неодноразово заявляли, що не слід вважати терористів «ісламськими екстремістами», тому що терористи – це вбивці всупереч, а не внаслідок своїх релігійних переконань, і жодна зі світових релігій не схвалює вбивства. Цікаво, чи читали ці посадовці колись дев'яту суру Корану? Істина полягає в тому, що іслам – це релігія, яка передбачає насильство, і яка, так історично склалося, поширювалася за допомогою насильства.

Попри те, що невтомно тиражується у засобах масової інформації, слово «іслам» не означає «мир». Ця заява хибна навіть лінгвістично! «Іслам» – це арабське слово, сенс якого лежить десь між «підкоренням» і «підпорядкуванням». Саме до цього і покликані мусульмани – підкорити кожного Аллаху. Отже, на відміну від західного типу мислення, іслам – це не церква. Вкрай важливо усвідомити це! Іслам – це тотальна картина світоустрою, бо все має бути підкорене Аллаху: уряд, економіка, суспільні звичаї, кожен аспект суспільства має перебувати у підпорядкуванні Аллаху. Таким чином, іслам поглинає все. Західна ідея відокремлення церкви від держави безглузда в ісламі. Тому що все має бути в підпорядкуванні Аллаху.

Це означає, що насправді так звані «помірковані арабські держави», такі як Єгипет і Туреччина, де є світський уряд, що здійснює свою діяльність без участі духовенства, діють непослідовно по відношенню до ісламу. Прийняття західної моделі управління, з відділенням духовенства від органів влади, принципово несумісне з ісламом. Що і є причиною, через яку ісламські фундаменталісти так затято хочуть повалити ці «помірковані арабські режими». Фундаменталісти більш точно розуміють справжню природу ісламу, і хочуть слідувати їй.

Звичайно ж, у ЗМІ ніхто не наважиться говорити подібне з політичних причин. Світським державам необхідна підтримка цих «поміркованих арабських держав», якщо вони хочуть, щоб війна з тероризмом мала успіх. Тому до «поміркованих» мусульман необхідно ставитися особливо обережно. У результаті ми й отримуємо всі ці політкоректні ревізіоністські заяви у ЗМІ про те, що іслам – це релігія миру, і що мусульмани борються лише для самооборони, а не з агресією, позаяк іслам засуджує насильство і т.п. Все це політично мотивований ревізіонізм, що ховає справжнє обличчя ісламу.

Тут необхідно пояснити один важливий момент: все вищесказане зовсім не означає, що іслам схвалює звірства, які здійснюються, наприклад, такими угрупованнями, як ІДІЛ. Я не обізнаний з жодним місцем в Корані або в законі Шаріату, який би схвалював згвалтування жінок або страту дітей в ім'я Аллаха. Не було моєю метою переконати вас у тому, що мусульмани – жорстокі люди. Уважно слідуючи ходу думки, ви побачите, що йдеться про богослов'я, а не про людей. Нам слід бути вдячним за те, що переважна більшість мусульман є номінальними мусульманами, моральні стандарти яких вищі, ніж вони могли би бути, якби вони були фундаменталістами. Справді, мусульмани можуть знати мало про ісламське богослов'я. Запитати типового мусульманина про те, чого вчить іслам – це те саме, що й запитати номінального католика чи прихильника єпископальної церкви про те, чого ж вчить християнство!

Сподіваюся, що тепер у вас є достатня підстава зрозуміти абсурдність твердження, що Бог Мухаммеда — є Отцем Ісуса Христа. Отець Ісуса Христа любить грішників і наказує своїм послідовникам любити навіть ворогів, а не лише ближніх. Бог Мухаммеда любить лише тих, хто любить його, і він є ворогом для невіруючих. Його послідовникам дано наказ переслідувати та вбивати невіруючих, якщо і доки вони не підкоряться. Бог Корану є спробою зганьбити образ Небесного Отця, проголошеного і відкритого Ісусом.

Підведемо підсумки. По-перше, ми побачили, що раціональна і логічна спроможність християнського розуміння Бога як Триєдиного є незаперечною і, по-друге, що мусульманське розуміння Бога, навпаки, неприйнятне з погляду логіки, тому що Бог ісламу морально неповноцінний і тому не може бути найбільшою мислимою істотою. Через це, як справедливо помітив один богослов, – «Слава Богу за Бога!».